Дванадцять сивих суддів сидять
У сутінках під стіною,
А я ховаю очі, як тать.
Що стало, старці, зі мною?..

Чому ви тут? Ви ж приходите в час
Найпершої тільки купелі,
і більше до скону не чути вас,
І ваші суди невеселі?..

Хто душу, мов немовля, розповив?
Тремтить, нага, над водою.
Її вже мили для ваших слів
Найпершою крижаною.

Судіть, бо душа — це така пора,
Коли слово — за вами.
У першій купелі жінка стара
Занурювала руками...

Мене, а кожен суддя судив,
А жінка дим сокотила:
Від хижих птахів і мурав'їв
Мале тільце обкурила.

Над ватрою тримала вона
Мене, і стікала з мене
Вода свячена, вода крижана
І мати пила свячену.

Дванадцять сивих суддів сидять
У сутінках під стіною,
А я ховаю очі, як тать.
Що, старці, було зі мною?..

Кричить породілля, бо на порі,
Чекають дванадцять суддів.
Плаває гострий лід у цебрі,
Вогонь обпікає руки старі.
Що, старці, зі мною буде?..