DВсі дороги сходяться в Bmєдину,
ТGу, колись тернисту, з колюAчок.
DЗаплативши часові даBmнину,
GТи сягнув сьогAодні до зіDрок.

Василіянський монастир, іду до тебе,
Мов до дому рідного спішу.
Храм ласкаво огортає небо
І зсилає благодать святу.

Входжу в дім, де Божа слава квітне,
Світло свіч несміло мерехтить...
На душі спокійно і привітно,
Час зліта в молитві, наче мить.

Храме рідний, ти зазнав чимало
Людської зневаги і хули,
Вдячні тим, котрі реставрували,
Те, що 300 літ тому звели.

Величчю окутаний ще здавна,
Погляд приверта твоя краса.
Василіянський храм колись, напевне,
Людям дарували небеса.