Да повій, вітер, да повій, буйний з глибокого яру!
Прибудь милий да й чорнобривий з далекого краю!

Да й рад би я да повіяти – яр дуже глибокий!
Ой рад би я да й прибуть к тобі – край дуже дальокий!

Ой як я же свого да й миленького в похід виряджала,
Дала ж йому да й зозуленьку щоб рано кувала.

Да й дала ж йому да й зозуленьку щоб рано кувала,
А він мені да й соловейка, щоб не смутовала...

Да й летить галка да й через балку, летючи кряче.
Передай же та й моїй милой, хай вона не плаче!

Дак хай не плаче, дак хай не плаче, а я не журюся,
Нехай вона да й заміж вийде, а я оженюся!

Дак бодай тебе та й оженила лихая година –
Зав’язала да й білі ручки малая дитина!

Дак зав’язала да й білії ручки – ніхто не розв’яже,
Ніхто ж мені да й молоденькій правдоньки не скаже...