Можна скільки завгодно замикатись в кімнаті,
Переживати, сподіватись, сидіти на канапі,
Плавати в годинах телевізійної реклами -
Самотність тим часом вигризатиме тебе зубами!
Можна також відчиняти навстіж вікно -
Тоді воно впустить до тебе тепло...
Та поміркуй, чи стане тобі з цього веселіше,
Коли здається, мов ти сам-один в усьому місті!
В такі миті до чмики, надворі спека чи холод.
Ти бажаєш лиш одного - щоби хтось був поряд!
Хтось, хто зрозуміє, хто підтримає тебе,
Хтось, хто ще раз скаже: "Не надарма ти живеш".
Проте у багатьох із нас нема такої людини...
Через це в своїх квартирах від самотності ми гинем.
Це не дивно - це, навпаки, достатньо звично.
Моє місто зробилося занадто цинічним...

Самота... Ти питаєш, де саме та.
Ми тонемо у своїх містах,
В телефонах розділяє відстань.
Самота... Ти питаєш, де саме та.
Ми тонемо у своїх містах,
В телефонах розділяє відстань.

Можна скільки завгодно пить вино, коньяк чи пиво -
На короткий час від цього стане краще, можливо...
Але наступного дня повертаєшся з роботи
І тобі власний дім не дає комфорту!
Тут ти сам. Ніхто тебе не стріне в дверях,
Не запитає, як справи, не подасть вечері.
Пельмені дешеві звариш ти собі в каструлі,
Далі йдеш до сну... А завтра все так само буде!
За відчиненим вікном весну міняє літо, осінь,
А ти і досі догораєш на роботі.
Забув уже давно про внутрішнє тепло...
Тебе в самотність з головою потягло!

Самота... Ти питаєш, де саме та.
Ми тонемо у своїх містах,
В телефонах розділяє відстань.
Самота... Ти питаєш, де саме та.
Ми тонемо у своїх містах,
В телефонах розділяє відстань.