Прекрасна і всіма улюблена гітара, пройшовши великий історичний шлях, видозміни та перетворення в різні форми досі залишається фаворитом серед музикантів і слухачів. Вона використовується в різних жанрах: від класичної музики до року, джазу, блюзу та фламенко. Проте мало хто замислюється над тим, яким був шлях гітари до сучасного вигляду. Історія цього інструменту сягає глибокої давнини.

Давнє походження

Найдавніші інструменти схожі на гітару відносяться до 3 тисячоліття до н.е. Наприклад кіннора (або гр. "кітара" - струнний інструмент, згадується в Біблії), знайденний при археологічних розкопках в Месопотамії. А у стародавньому Єгипті та Індії також були схожі інструменти: Набла, нефер, цитра в Єгипті, вина і ситар в Індії. Археологи знаходили інструменти, схожі на гітару, у Месопотамії та Стародавньому Єгипті — вони мали корпус із дерева, шийку та струни. У Стародавній Греції існував інструмент під назвою кіфара, який вважається одним із пращурів гітари.

Походження назви

Існує кілька версій походження сучасної назви «гітара». За однією з них, вона має санскритське коріння: слово утворено з «сангити» — що означає «музика», і перського «тар» — тобто «струна». За іншою версією, термін «гітара» походить від санскритського слова «кутур», що перекладається як «чотириструнний».

З часом гітара почала поширюватися в Середній Азії, Греції та Західній Європі, де її назва зазнавала різних змін: у Греції — «кіфара», в Іспанії — «guitarra», в Італії — «chitarra», а в Україні — «гітара».

Вперше назва «гітара» з’явилася в європейських текстах у XIII столітті. Водночас справжнім осередком розвитку сучасної класичної гітари стала Іспанія. Саме там інструмент еволюціонував на основі струнно-щипкових попередників — таких як лютня та віуела, які й заклали основу для появи гітари в її сучасному вигляді.

Вплив арабської культури

Справжній прорив у формуванні гітари як інструменту стався в середньовічній Іспанії, коли араби принесли на Піренейський півострів лютню — інструмент із круглим корпусом і гнутим грифом. Лютня мала великий вплив на подальший розвиток гітароподібних інструментів у Європі.

У XIII–XVI століттях на території Іспанії, Італії та Франції починають з’являтися різні варіанти гітари. Зокрема, віуела (іспанський інструмент з плоским корпусом) та барокова гітара, яка вже більше нагадувала сучасну гітару. В цей період гітара зазвичай мала п’ять подвоєних струн.

Класична гітара

Сучасна класична шестиструнна гітара (з нейлоновими струнами і широким грифом) почала формуватись у XVIII–XIX століттях. Важливу роль у цьому процесі відіграв іспанський майстер Антоніо Торрес. Він значно збільшив корпус інструмента, удосконалив конструкцію деки та розробив нову систему розташування пружин. Саме його модель стала основою для більшості класичних гітар, які ми знаємо сьогодні.

"Класика" виділяється серед інших гітар своїм трохи приглушеним тембром. Ця гітара «заточена» під високі ноти, а акцент зроблений на нижні 3 струни, тембр і звук якої залежить від виду деревини, з якої вона зроблена. На цій гітарі грають пальцями.

Класична гітара

В 50-х роках XIX століття відзначається спадом гітарної лихоманки по всьому світу через популярність фортепіано за винятком Англії та Іспанії, де гітара як і раніше користувалася приголомшливим успіхом.

Іспанська гітара

У Андалусії поєднання музики, співу та танцю дало початок унікальному жанру — фламенко, який включає понад 50 різновидів. Цей традиційний стиль вирізняється емоційністю й експресією. Його виконання зазвичай супроводжується грою на гітарі та ритмічною перкусією — плесканням у долоні, ударами по перкусійному ящику кахон, а подекуди — також грою на кастаньєтах. Виконавців фламенко називають: байлаор (танцівник), кантаор (співак) і токаор (гітарист).

Гітара фламенко виникла в Іспанії, у регіоні Андалусія, на півдні країни, в тісному зв’язку з народженням музичного і танцювального жанру фламенко. Цей стиль формувався з кінця XVIII – початку XIX століття під впливом різних культур: циганської, арабської, єврейської та іспанської. Спочатку фламенко виконувалося вокально (канте) та супроводжувалося танцем (баїле), без гітари. Згодом до традиційного дуету співу й танцю почали додавати гітару як акомпануючий інструмент. Це дало нове життя жанру — ритм став багатшим, з’явилися нові форми виразності.

У XIX столітті гітара фламенко почала відрізнятися від класичної: її зробили легшою, із яскравішим звучанням, щоб краще доповнювати ритміку танцю і співу. Також було розроблено спеціальні техніки гри (наприклад, «распеадо» — швидке бринькання пальцями), які стали візитівкою фламенко-гітаристів.

У XIX столітті мандрівники відзначали вражаючу свободу й природність іспанців у вияві почуттів через музику й танець. Варто було лише з’явитися гітарі — на вечірці, вулиці чи площі — як навколо одразу збиралися люди, які починали співати й танцювати. Прогулюючись містами Іспанії, можна було часто побачити гітариста, оточеного танцюристами й захопленими глядачами.

Акустична гітара

На початку XX століття з’явилася акустична гітара з металевими струнами (1930-ті роки). Вона мала міцніший корпус і яскравіше звучання, яке краще підходило для супроводу співу. Така гітара швидко стала основним інструментом у народній, кантрі, блюзовій та поп-музиці. Стрімкий розвиток музичних стилів і напрямків в гітарної індустрії призвело до того, що класична гітара далі продовжила свою еволюцію. Сучасні акустичні гітари можуть мати вбудовані звукознімачі: магнітні, п'єзоелектричні, з еквалайзером і регулятором гучності. Естрадна гітара, на відміну від класичної, має вужчий гриф, що полегшує гру акордами та швидкими переборами. На верхню деку часто прикріплюється спеціальна захисна накладка — пікгард (pickguard), яка запобігає пошкодженню корпусу від ударів медіатором при грі боєм. Крім того, спосіб кріплення струн у підставці може відрізнятися від класичної конструкції. Найчастіше на естрадних гітарах використовують металеві струни, рідше — синтетичні.

Акустична (естрадна) гітара

На сьогодні існує багато різновидів акустичних гітар, проте зупинимося на найпоширеніших типах.

Дредноут — це акустична гітара з великим корпусом прямокутної форми, яка вирізняється потужним звуком і насиченим басовим тембром. Вона була створена у 1920-х роках компанією «Martin», що й нині вважається еталоном у виробництві гітар. Спочатку дредноути використовувалися для кантрі та популярної музики, а згодом — у домашньому музикуванні бардівського стилю та акустичного блюзу.

Джамбо — гітара з металевими струнами, що має округлу форму й один із найбільших корпусів серед акустичних інструментів. Її звучання особливо голосне та насичене, тому вона чудово підходить для акомпанементу — як вокалу, так і іншим інструментам. Джамбо активно використовують у таких жанрах, як рок, поп, блюз та кантрі, хоча сьогодні ці гітари зустрічаються дещо рідше. Вони ідеальні для ролі ритм-гітари.

Класична та естрадна гітари — це два різні світи одного інструменту. Класична гітара — це спадкоємиця вікової музичної традиції, зосереджена на чистоті звуку та технічній довершеності. Естрадна гітара — гнучкий і динамічний інструмент сцени, що адаптується до сучасних музичних течій.

Обидва напрямки зберігають важливу роль у музичній культурі, надихаючи мільйони виконавців по всьому світу.