Просквозили сотні літ, як ти тут сидиш,
Як паплюжиш мій народ, жереш тут і спиш.
Ти – як п’явка, як чума, як тля, як упир,
Хоч і кажеш, що несеш добро нам і мир.

Не забуде тут ніхто, як ти нас любив –
Гнув, ламав, рубав, стріляв, різав і бив.
Був ти ляхом, москалем і турком ти був,
Шведом, німцем, королем, ордою прогув.
Ти давно гниєш-смердиш на нашій землі.
Зачекай, що я скажу тепер вже тобі!

Геть з моєї землі!