Така звичайна, давно не нова, історія
Без риторичних питань і романтичних метафор.
Столик на двох у ресторані – лиш ти і я,
Ми святкували 2 роки і шумів вентилятор

Ти вийшла перепаркувати свій Mercedes
Лишила мобільний на столі, а там смс
На весь екран: "Зая, прошлой ночью было так ярко с тобою"
І у автора...

Ім’я не моє! (4)

І я не став розвивати всім відомий сценарій.
Просто випив латте і пішов по-англійські.
Їхав 200 під віски, слухав радіосюжет про невдаху,
Що у Вегасі лиш за одну ніч полиняв на 700 мільйонів
І з такого розкладу просто з’їхав з петель головою.
І я подумав: як добре, що у цього героя...

Ім’я не моє! (8)

А потім вона подзвонила
Плакала, казала, що побачила смс і що не знає звідки воно взялося.
І взагалі, що це я його написав ще рік тому,
Що зараз у всьому винен телефон – якийсь глюк.
Я мовчав, мовчав, потім не витримав і кажу:
"Слухай, мила моя, досить вигадувати казки:
Не може телефон так глючити
Не може телефон отак взяти і видати старе смс, та ще й під чужим іменем, просто на екран...
Не може!
І кинув трубку.
А потім згадую: так у неї ж Андроїд...
Андроїд може.

Ім’я не моє! (8)