Я в долонях світ тримала,
Тих, хто поряд був зі мною,
Кликала, шукала
Серед днів минулих...
Вірила та пробачала,
Всю себе їм до останку
Віддавала, але сталося як є...

Приспів:
Жалі любі мої!..
Жалі, не повернути нічого!..
Жалі, не тримаю у серці!..
Жалі,
Їм не бути в моєму житті!..

Відпускати було важко,
Але нести на собі образи
Завжди важче...
Набагато краще
Прислухатися до серця!..
Чи відкриті й досі людям
Тим у ньому дверці,
Хто пішов, нехай іде...

Приспів.

Сама з собою розмовляла
Тисячі разів, питала Бога,
Як встояти на одній нозі.
Чи то мій зір схибив,
Чи сум в мені осів?..
Я маю поле із жалів,
В них навесні посів.
Жнива, жнива...
В жилах жива вода тече,
А значить буду жити з цим іще!
В плачах печаль, в думках печаль,
Печаль і жаль, але в усьому є межа
І я буду дивитись вперед,
Буду просити пробачення,
Адже жалі не дають забувати,
Навпаки, придають значення
Різним подіям в житті,
Різним особам...
Де моя совість?
Інколи маєш добро на меті,
Але в думках тільки жаль,
Тільки сором...
І я вийматиму з себе цеглини,
Закладені кимось ще в ранніх літах.
Кажуть, людину зліпили із глини,
Тож можна змінити все те, що не так.
Варто поглянути у відображення –
З душі йде потік із емоцій,
Це кожного може спіткати
На кожному кроці...

Приспів.

Жалі, маю далі я йти!
Жалі, не повернути нічого...
Жалі не тримаю у серці!..
Жалі,
Вам не бути в моєму житті!..