Чом так рано на долини сивий падає туман?
Чом червону горобину біля стежки обійма?
Чом з роси біліють трави? Та у мене є отвіт,
Бо з туманом, як із братом, не один десяток літ.

Приспів:
Не журюсь, не тужу, не печалюся, не плачу,
Поділюсь, розкажу, переборами позначу
Ту дорогу, що давно із туманами у змові,
Від душі – до душі, від любові – до любові. (весь куплет – 2)

На гривастих білих конях хлопці мимо та в туман,
Щось в останньому знайоме, а від першого луна.
І така знайома пісня і такі прості слова,
Що моєму серцю тісно, що душа моя співа.

Приспів

Пролягла доріженька та й через село,
Їхали козаки – було весело... (2 рядки – 2)

Приспів (2)